Вам вдалося у російськомовному місті організувати мистецьку агенцію, що усіляко пропагує українську культуру. Як все починалося?

Незважаючи на російськомовність, Дніпропетровськ завжди був і є українським містом. Тому якогось дива в нашому існуванні особисто я не бачу. Щодо нашої історії, то почалася вона з музичного гурту «Вертеп», який 8 березня 2001 року відіграв свій перший публічний концерт. А вже за кілька місяців музиканти гурту з друзями та колегами власноруч «зліпили» фестиваль «Вертеп на Вертепі». З цього почався відлік мистецької агенції. Згодом у нас з'явився мистецький портал в Інтернеті, і тепер він, мабуть, найбільший в Україні. Нині «Арт-Вертеп» - це громадська організація, ряд приватних підприємств, музичне видавництво та промоційна студія «Lift», Гурт Мандрівних Дяків «Вертеп», віртуальна галерея «Барзо», книжковий клуб «Білокнижник», де знаходиться наш офіс.

Останній з'явився у 2003-му. Спочатку ніхто не сподівався на щось серйозне, але вирішили спробувати - і два роки тому відчули, що справа пішла. Українські книжки купують чи беруть почитати, адже ми працюємо і як бібліотека. Крім того, їх замовляють через Інтернет-магазин не тільки з різних кутків нашої країни, але й із Росії, Ізраїлю, Німеччини, Аргентини.

Хто він - сучасний читач українською?

Насамперед, це молодь - школярі та студенти. Вони складають приблизно половину читачів. Ще двадцять відсотків - викладачі або люди, які шукають книги за фахом. Решта - це інтелігентні люди середнього та старшого віку, що завжди цікавилися культурою. Найбільш популярними серед письменників вже протягом кількох років залишаються Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірена Карпа. Крім сучасної художньої літератури, великим попитом користується також історична література, наприклад, «Нариси з історії України» Наталі Яковенко. Втім, людей цікавить все, починаючи від кактусів до художніх альбомів. Якщо це якісна книга, то вона користується попитом.

Як співіснують у Дніпропетровську україномовна та російськомовна літератури? Яка з них має ширше коло зацікавлених?

Українська література молодша й агресивніша, в неї, відповідно, й більша аудиторія. Але російськомовна, як на мене, не менш прогресивна за духом. Наприклад, віршами дніпропетровського поета Максима Бородіна, які написані російською, наша країна насправді може пишатися.

Ви самі говорите хоч іноді російською?

Ні, взагалі ніколи. Навіть з російськомовними людьми. Слава тобі господи, всі мене без проблем розуміють. Росте вже нове покоління, для якого не виникає питань у цьому плані. Багато хто знає як мінімум дві мови, років через п'ять-сім вони знатимуть і по три-чотири мови. І це нормально для будь-якої європейської країни, що розвивається.

Звичайно, я виріс в україномовній сім'ї, закінчив україномовну школу. Але за часів мого студентства була така двомовність. А пізніше спілкування українською стало якоюсь принциповою позицією, самоідентифікацією чи що.

Про літературу та мову ми згадали. А як щодо музики? Особисто Ви як визначаєте стиль гурту „Вертеп"?

Наш стиль - етно-ф'южн. Раніше це був український фольк із вкрапленнями інших етнічних елементів, зодягнутий на скелет рок-­музики. А зараз це сучасна українська поезія, що змішується із багатошаровим пластом світової ­музики: фанк, латиноамериканські ритми, свінг, драмендбейс, ейсід...

Ось тут криється ще одна причина того, що гурт частенько просто не впізнають, - часте та радикальне переформатування. Якщо у 2001-2002 роках ми творили щось ідеологічно-растаманське, рок-н-роли чи блюзи, то вже за кілька місяців грали програму, яка базувалась на народному обрядовому календарі - колядки, веснянки, жниварські пісні.

До сьогодні гурт можна було почути хіба що на всіляких фестивалях або ж «на розігріві» під час мистецьких дійств.

Перефразовую: до сьогодні гурт «Вертеп» можна було почути на клубних чи фестивальних майданчиках від Алупки та Одеси до Івано-Франківська та Донецька. Ніхто не вів записів, скільки концертів ми відіграли за останні майже сім років свого існування (підозрюю, близько 500 концертів). Переконаний, що не так уже й багато колективів у країні можуть назвати подібну цифру. Треба брати до уваги і те, що починали ми гру в шоу-­бізнес без музичних телеканалів, української музики на радіо, користувачів Інтернету, якісних звукових студій - всього того, що є зараз! Що ж ми маємо на сьогодні? Три альбоми, вдалі спільні проекти, вийшли музичні збірки, де представлено і наші композиції: «Мазепа-фест», «Махнофест», «Країна мрій», «Госпелс і Спірічуелс». Готуються релізи Лірника Сашка та збірка патріотичних пісень, яку продюсує Олег Скрипка.

Незважаючи на те, що Ви є автором і продюсером проекту «Вертеп», зрідка співаєте, Ви ще й граєте на десятку інструментів: дуди-сопілки, дощовик, табулан, тамбурин...

Насправді ні на чому я не граю. Це елемент шоу. Хоча раніше грав на акустичній і бас-гітарі. Але зрозумів, що у «Вертепі» є люди, які грають краще за мене. У чотирьох музикантів колективу є музична освіта.  А у двох фронтменів - у мене і гітариста та мого кума Олексія Бондаренко - немає.  Але відсутність музичної освіти не заважає мені займатися музикою професійно.

Крім вищесказаного, мистецька агенція „Арт-Вертеп" нині тісно співпрацює з Громадянським активом Дніпра. Як відбулося Ваше знайомство з ідейним керманичем ГРАДу?

З Андрієм Денисенком ми познайомилися у 2002 році. На той момент, багато цікавих і розумних людей було згуртовано під політичним брендом ПРП, одним з лідерів якого тоді був Андрій. Саме тоді виникла ідея створення громадської організації, хоча оформилося все у ГРАД лише в 2006-му.

Ряд мистецьких акцій проведених за цей час за допомоги Андрія Денисенка, Станіслава Білодіденка, Павла Хобота -  людей, що стали фундаментом ГРАДУ,  були  знаковими культурними подіями як  для міста, так і для України в цілому! Разом із засновником Гуманітарного Руху «Культурна столиця», нардепом Святославом Олійником, ГРАД організував фестиваль актуальної музики «ДніпРок», випустив аудіо-збірку з учасниками фесту, сприяв фестивалю «Нашатир»,  виданню музичного диску гурту «Вертеп» «Підпілля» та ряду гучних літературних акцій.

Крім всього іншого, не треба забувати, що культурна ситуація того часу, радикально  різниться від сьогодення. Крім українських ЗМІ, власного шоу-бізнесу, потужного книговидання, активних спеціалізованих Інтернет-видань - всього того, що є останні 2-3 роки - змінилося ставлення українців до себе, до власної історії та культури, а це вже неспинно!

Чи поділяєте Ви ідеї дніпроцентризму? Чим є для Вас це поняття?

Імідж міста цілком залежить від його мешканців. Це і обов'язковий локальний патріотизм. Тому ми завжди ставили собі за мету створення позитивного піару для міста в цілому! Місту (регіону) з непростою та багатою історією. На жаль, в свідомості більшості українців (промовчимо про інші країни) Дніпро довгий час залишався індустріальним (читай - екологічно небезпечним), економічно-потужним (читай - корумпованим) та політично амбітним (без коментарю - всі й так знають про що мова)! Зараз про нього і про нас кажуть та пишуть і більш позитивні речі.

І важко сказати, чи так вже погано, що наш регіон припинив бути кузнею загальноукраїнського адмінресурса. З відходом багатьох наших земляків, як політичних гравців на лаву запасних (чи на пенсію), в культурному розвитку місто тільки виграло!

І місто без  незалежних мистецьких майданчиків, з гастролями вторинної російської естради на початку 2000-х, наразі є потужним  арт-центром країни!

Яким Ви бачите культурне життя Дніпропетровська, скажімо, через 10 років?

Я не ходжу до ворожок, тому нічого загадувати не буду! І країна і світ дуже швидко змінюються! Багато в чому на краще! Точно можу сказати - за пару років сьогоднішню проблему з дублюванням іноземних фільмів забудуть, а кількість якісно-культурної громади зросте в рази! Майбутнє - за Людьми, народженими вже в цій країні!

спілкувалася Анастасія Ялова