Орда Слиньків

Дніпроград повідомляв, що минулого місяця наша область стала місцем прикрого прецеденту - звільнення менеджменту групи компаній "БудМайстер" через ... використання на робочому місці української мови. Трохи більше інформації про історію розвитку "БудМайстра", конфлікт та його наслідки - від людини, що фактично створила "БудМайстер" у його нинішньому вигляді, донедавна голови правління ВАТ "Павлограджилстрой" Юрія Щербака.

Не шукайте її на глобусі - її ще не встигли нанести на карти... Таку країну вирішили відбудовувати підприємства, що виготовляють продукцію під торгівельною маркою "БудМайстер" за рішенням наглядової ради ВАТ "Павлограджилстрой"!

І хоча за розпорядженням власників, гаслом компанії в 2010 -2012 роках буде "Відбудуемо Украіну разом" (саме так було записано у постанові наглядової ради від 18.11.2009 р.), головне - не гасло, а факти, які зазвичай є річчю впертою.

А факти свідчать про відверту неповагу до країни, яку прагнули створити й творили нині звільнені керівники та кращі спеціалісти компаній. Неповага шовіністично налаштованих власників до українців, які забезпечували їм добробут, очевидна в самому написанні запропонованого гасла. Дві помилки в трьох словах - це їх стиль! А ще - говорити одне, а робити інше - це також їх стиль! А ще - вважати всіх, хто вкрав грошей менше, ніж вони - "нєудачнікамі"! А ще - повне нерозуміння того, що люди працюють не тільки за гроші, а тому, що їм це подобається!

...Вони інші! Тому і країну вони будуть відбудовувати іншу - не країну, - Орду! Потрібно ж її якось назвати? То ж і назвемо її "Ордою Слиньків", -  і за назвою. і за наповненням її реальним змістом це буде найбільш схожим на те, що вони хочуть відбудувати... Країну для себе і для таких як вони - брехливу, облудну, підлу, де все купується за гроші і тільки тими, хто жирує біля державного корита! Сьогодні це дійсно так! Такі «слиньки» відправляють природні потреби по всій, поки ще хоча б за назвою, нашій рідній Україні, - у кожному населеному пункті! Вони влаштовують власне життя собі та своїм вірним холуям, хоча й на холуїв колись чекає, після «барской любві» - неодмінна «барская опала». Бо люди для «слиньків» - виключно, інструмент для досягнення власної мети: вкрасти якомога більше та влаштувати райське життя для себе й своїх родин. І цінуються в них люди, виключно, за холуйством і холопством! То ж ті, хто хоче добре жити в їх Орді - мерщій займайте вигідні місця!

Дозволю собі пару слів про автора цих рядків. Мені зараз 46 років, маю власні переконання та життєві цінності. Протягом життя я не був кришталево чистим, але й підлою людиною не був ніколи! Я прожив цікаве та насичене життя, в якому було все! І, мабуть, цей досвід дозволив мені стати таким, яким я є зараз. Я не маю шкідливих звичок, я не брешу сам та бачу тих, хто бреше. Я всією душею люблю свою рідну Україну, пишаюся її історією, звичаями, традиціями та культурою. Я хочу жити в країні, де панує чесність та правда, де звучить моя рідна мова, де владу має той, хто дійсно кращий на цей час. І ніяка доцільність не може ані пояснити, ані виправдати наявність при владі брехливих та підлих людей. Я хочу, щоби символ українського життя - біла, а відповідно, й чиста хата поширилися на всі сфери нашого буття. Чистота в усьому має бути національною ідеєю моєї України! Я цим живу, я про це мрію, я про це говорю, коли мене хочуть слухати!

Після закінчення Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, я був направлений на роботу в місто Павлоград на завод "Павлоградзалізобетон". Працював механіком, майстром, начальником цеху, і вже за два роки був призначений на посаду головного інженера.

Директором на підприємстві був Віктор Іванович Морозов, людина, яка жила підприємством та любила свою роботу. Віктор Іванович був специфічним керівником: гарний спеціаліст, він завжди приймав рішення самостійно, думка інших спеціалістів, якщо вона не збігалася з його думкою, його не цікавила. Але Віктор Іванович був патріотом підприємства, і мене це влаштовувало. Так ми і жили - директор керував, а я робив те, що мені довіряли виконати та те, що міг у таких умовах здійснити.

Майже непомітно для підприємства зникла стара країна «СССР» та народилася Україна... Прийшов інший час, країна змінювалася, її орієнтири ставали іншими, а ми жили своїм життям. Аж тут наше самостійне підприємство передали на баланс будівельній організації тресту "Павлоградпромжилстрой". Буквально за декілька днів у нас почалися проблеми в зв'язку з відсутністю фінансів та матеріалів для виготовлення продукції. Народ почав ремствувати.

На той час головою профспілкового комітету у нас був Григорій Петрович Новиков, який швиденько зібрав колектив заводу та запропонував відновити самостійність підприємства. Це завдання довірили мені, як головному інженеру та голові профспілки. Ми швиденько виїхали в міністерство та домовилися про поновлення самостійності підприємства й підпорядкування його Міністерству будівництва. Під час останньої, вирішальної поїздки до Києва - керуючий трестом "Павлоградпромжилстрой" В.Ф. Залунін видав наказ про наше звільнення, але він не міг вже бути реалізований, бо міністром в той день був підписаний наказ про затвердження статуту заводу "Павлоградзалізобетон" та створення самостійної юридичної особи.

Для нас настали по-справжньому золоті часи, виявилося, що ми можемо достатньо багато заробляти, це був 1993 рік. Ми почали інтенсивно відроджуватися та вкладати гроші в розвиток, вже тоді ми закупили перші три комп'ютери. Через деякий час вийшов закон про корпоратизацію (приватизацію) великої кількості державних підприємств, до якого було внесено і наше підприємство. Як і всі питання, які були не зрозумілі для директора Морозова, доручалися для виконання мені, так і відповідальність за приватизацію була покладена на мене.

Я ніколи не роблю роботу довго. І цього разу я швиденько підготував всі необхідні документи для приватизації, в надії першим отримати найбільш багатого інвестора, який зможе вкласти гроші в розвиток нашого підприємства. Але вибору інвесторів практично не було, і комісія по приватизації визнала переможцем концерн «ЛІС», керівник якого, І.В. Слюнков, у приватній розмові зі мною говорив, що він забезпечена людина та має власну роботу і купує підприємство, щоби розвинути його, вивести на новий рівень і потім продати за більш дорогу ціну.

Це мене влаштовувало, бо я та колектив підприємства отримували можливість працювати на успішному підприємстві, втілюючи наші мрії про перетворення заводу в щось гарне. Приватизація проминула, але проминули й часи: замовлень на підприємстві меншало, заробітна платня не виплачувалася, панувала атмосфера невизначеності та невпевненості. Аж тут настав час виборів нового голови правління. Частина керівників підприємства запропонували мені висунути свою кандидатуру на посаду голови правління.

Знову, як і у процесі повернення самостійності заводу, був наказ про моє звільнення. Та на загальних зборах акціонерів підприємства я отримав майже 19000 голосів.

Я прийняв завод з 8 місячною заборгованістю по заробітній платні, майже річною несплатою податків, повною відсутністю замовлень та фінансів, з невизначеними перспективами. З самого початку була створена команда однодумців по відновленню роботи підприємства. Вже через чотири місяці була погашена заборгованість по зарплатні, відновлена робота підприємства, відкритий магазин по забезпеченню працівників підприємства всіма потрібними для прожиття товарами, та запроваджена система взаємозаліків по всім комунальним платежам.

На кінець 1996 року ми вже були в числі кращих підприємств міста. Протягом 1997 року ми вийшли на беззбиткову діяльність та почали розвиток. За два роки були відновлені всі будівлі заводу, які до цього перебували у стадії руйнування, відновлені всі дороги на підприємстві, розібрані багаторічні завали сміття. Завод зажив своїм власним життям. В той час кожен працівник підприємства мав змогу в літній період відпочити разом зі своєю сім'єю на березі моря за суто символічну плату.

А що ж акціонери? В цей час вони успішно різали в металолом обладнання Домобудівного комбінату, та за безцінь скуповували інші підприємства міста! Ніяким чином вони не сприяли розвитку підприємства. Слава Богу, хоч не заважали!

Перше рішення акціонерів з'явилося через три роки існування. Цим рішенням був заборонений відпочинок працівників та їх сімей на пільгових умовах на нашій базі відпочинку.

А у підприємства почали з'являтися живі гроші в кількості, цілком достатній для існування. І тут я допустив, мабуть, найбільшу помилку в своєму житті! Я погодився на переведення розрахунків за живі гроші на їхнє новостворене підприємство "Павлограджилстрой". Вони мотивували це тим, що все рівно в цій державі більша частина сплачених податків розкрадається, а ми ж гроші, заощаджені на несплаті податків, залучимо до інвестування нових виробництв.

Завод "Павлоградзалізобетон" за короткий час був збанкрутований, як, до речі, і всі інші підприємства, що придбав за безцінь у держави великий махінатор Слюнков.

З 2000 року підприємство запрацювало під вивіскою "Павлограджилстрой". Разом з акціонерами, які за власний кошт, і це була єдина інвестиція в розвиток підприємства з боку Слюнкова, зорганізували декілька поїздок до Польщі для визначення напрямків розвитку нашого заводу.

Команда підприємства вирішила розвивати три напрями. Перше виробництво - бетону, залізобетону та бруку, друге - виробництво дверей, третє - виробництво будівельних сумішей. Ми розуміли, що з часом це будуть три окремих підприємства, кожне з яких повинно бути лідером свого ринку. Всі три напрямки розвивалися виключно за рахунок зароблених коштів та залучення банківських кредитів, а також, звичайно, за рахунок інтелекту та організаційних здібностей команди підприємства. Жодної копійки Слюнков у розвиток підприємств не вкладав, - тільки час від часу, під різними приводами за допомогою своєї правої руки Бутенко, вилучав кошти у підприємств.

Це не були критичні суми, і я мовчки на них погоджувався. За короткий період з мало кому відомого заводу ми перетворилися в помітних гравців на власних ринках. Особливо добре справи пішли, коли в 2005 році, всупереч шаленому опору Слюнкова, було затверджено гасло "Відбудуємо Україну!", "БудМайстер гарантує!", та почалося насичення цих гасел правдивим змістом. Поряд з гаслом використовувалися українські національні візерунки, запровадилися суто українські назви до всіх продуктів, персонал поступово переходив на вживання української мови, дистриб'ютори продукції залучалися з числа прихильників цієї ідеї, команда "БудМайстра" все більше і більше ставала Українською - за духом, за суттю, за правилами честі, на яких ґрунтувалося все життя компанії.

В нашому розумінні, Українець - це вільна людина, яка більш за все на світі цінує правду та справедливість. Це людина, яка визнає владу над собою тільки моральної людини зі здібностями та знаннями, кращими, вищими, ніж у неї самої. Українець - це чиста людина в усьому - зовнішності, побуті, культурі, правді, честі, волі. Українець це людина яка знає правдиву історію власного народу, його споконвічні звичаї, уподобання та культуру...

Все це дуже не подобалося Слюнкову, він, мабуть, розумів, що люди, які постали на рівні, є загрозою для його безбідного існування. Протягом останніх двох років Слюнков переконував мене у хибності мого світогляду. Але підприємства росли. Кожне з них стало лідером в своїх галузях. Найбільш успішне підприємство "Фабрика будівельних сумішей "БудМайстер" є компанію №2 в Україні з виробництва будівельних сумішей, а її генеральний директор Володимир Піпа у некомерційному рейтингу цього року зайняв шосту сходинку серед всіх керівників підприємств - виробників будівельних матеріалів. Його знають та поважають не тільки в Україні, а й в багатьох європейських компаніях. Це дійсно спеціаліст та людина з великої літери.

Материнське підприємство "Павлограджилстрой", в якому я залишився на посаді голови правління після створення самостійних команд управлінців на фабриках дверей та будівельних сумішей, почало отримувати справжні інвестиції тільки з 2006 року, але і цього часу було досить , щоби перетворити це підприємство на загальноукраїнського лідера з виготовленню бруку. Сьогодні в цьому сегменті підприємство займає також другу сходинку після заводу імені Ковальської з Києва. Постачання тисяч квадратних метрів бруку на стадіони Донецька та Харкова є тому підтвердженням.

"Фабрика дверей "Будмайстер" за всіма рейтингами є компанією №3 в Україні з виготовлення внутрішніх дверей.

Громом серед, начебто, ясного неба пролунала постанова наглядової ради від 18 листопада: окрім безглуздої зміни відомого споживачам слогана та зміни іміджу з національного на колгоспно-безликий, пункти 3.1. та 3.2. практично забороняли вживання на підприємстві української мови. Під словоблуддям про права кожного говорити цією мовою, яка є зручною, сховалася, наче диявол у дрібничках, обурена репліка Слюнкова на питання одного з працівників: я от звертаюся до вас українською мовою - це означає, згідно з постановою, що й ви мені зобов'язані відповідати нею ж? - «Чєво раді?!», відповів Слюнков. У пункті 3.3. було прямо заборонено на підприємстві не те що говорити про щось, крім роботи, але й Богу помолитися без «соответствующего решения соучредителей».

Так що ж могло спонукати Слюнкова до таких кардинальних дій по знищенню команд підприємств, адже сьогодні звільнено 14 основних керівників з трьох підприємств, які навіть в кризу покращували свої позиції? Звільнено без жодної згадки про права людини - у сліпій переконаності в тому, що все купується, а «врємєні на сантімєнти нєт», бо треба хутко рятувати власну дупу... Причин, як завжди, декілька, але за прикладом наших слиньків, розглянемо суто прагматичні з них.

Перша - це катастрофічний фінансовий стан, що виник у підприємствах концерну ЛИС завдяки будівництву будинків для себе Слюнкова І.М., Пашковського А.П., та Бутенка А.В. - за рахунок кредитних ресурсів та інших не менш безглуздих джерел фінансування, залучених цими особами. Також бюджет компанії не виніс непомірні витрати самого Слюнкова, який українським коштом навчає біля півтора десятки своїх племінників з сусідньої Росії не десь у Москві або Пітері - у самій, бач, в Англії, і ці витрати складають понад мільйон гривень на квартал.

Друга - це типово слинькова невдячність до народу, який вже десятки років годує як самих слиньків, та їх незчислиму рідню, це категоричне неприйняття проукраїнської та продержавницької позиції переважної більшості керівників торгівельної марки "БудМайстер".

Третя - це шалене падіння рейтингу самого Слюнкова та його поплічників як на підприємствах, до яких він причетний, так і в очах місцевих депутатів та населення Павлограда на фоні збільшення рейтингу керівників команди "БудМайстер"

Четверта - це моя категорична відмова вилучати гроші у підприємств для покращення матеріального стану підприємств Слюнкова та самого Слюнкова.

П'ята - це намагання відібрати ту власність, яка належить мені за статутними документами. Слиньки впевнені, що я мовчатиму, щоби не втратити якісь матеріальні статки. В цьому їхня помилка - для мене головне власна гідність, а не, хай навіть найбільша, купа грошей.

В усьому поганому я звик завжди бачити гарне. Я радий з того, що в моєму житті я більше не буду мати ніяких справ зі слиньками. Я радий тому, що я знайшов справжніх друзів з моєї команди, я радий їх силі та впевненості у собі. Я радий тому, що такий розвиток подій показав справжнє обличчя багатьох людей.

Я хочу жити в моїй Україні, і я в ній живу! Я не хочу жити в країні слиньків, та зроблю все можливе, щоби цього не сталося.

Я дякую всім справжнім Українцям, які підтримують нас у цей час! Все рівно ми переможемо, а слиньки нехай їдуть на свою «істєрічєскую родіну»...

Ті ж, хто намірився бути жителем країни слиньків - її славними мешканцями слинькАми чи слИнками, - дуже швидко переконаються, що наша вільна Україна краща за Орду Слиньків. Принаймні, тут чистіше, і не так слизько...

Побачимось. Юрій ЩЕРБАК

Ім'я: *
E-mail:
Уведіть код, зображений на малюнку: *

Залишити коментар

Коментар: *

Осталось символов: 2000