Важка тема для обговорення і дуже неоднозначна, але зачепити я її мушу за даних обставин. На щастя, з подібною трагедією я не зтикалася особисто, можливо, в дечому мені легше про це писати. На днях померла одна з моїх вчительок зі школи. Ця новина стала для мене дуже несподіваною і шокуючої, тим більше, останнім часом я її згадувала часто, бо вона мені добряче псувала життя в школі, до речі, не тільки мені, практично усім. Але про мертвих погано не говорять, намагаюся чого і не робити. Питань два: практично вбивство руками лікарів і лицемірство людей. Щодо першого я знаю доволі мало, проте і це не має жодних виправдань. Давно не секрет, що нашим лікарям навіть і платити інколи нема сенсу, бо їх ставлення до хворих гірше, ніж до тварин у ветеренарів. І тема ця піднімається вже давно на усіх пристойних форумах, офіційно лише про це не говорять. Страшно звертатися до лікарень, бо невпевнений, що тебе не «залікують» ще більше. Підсадять на свою модель лікування та й годі. Змінюватимуть одні рецепти на інші. А що з тими людьми, які потребують операції? При цій думці мороз по шкірі. Як можна бути такими холодними і водночас жорсткими професіоналами-лікаріми? Як можна обіцяти світле майбутнє і при цьому робити усе, щоб цього не сталося? І знову ж таки, гроші не завжди рятують. Скільки випадків було, коли давали хабаря головному лікарю, а жінка все одно народжувала у коридорі? Не дивно, що кількість бажаючих народжувати вдома невпинно зростає. І наше законодавство тут мовчить, бо як можна довести причетність лікаря до смерті пацієнта? Ніхто у цьому не зацікавлений, проблем багато, серед яких і нестача цих самих «спеціалістів». За деякими підрахунками дешевше лікуватись за кордоном, ніж у вітчизняних лікарів протягом усього життя, дешеве лікування – це казка, і до того ж страшна. Щодо другого. Я не можу зрозуміти вчинку тих людей, які до останнього пліткували і споминали злим тихим словом, а тепер прийшли виказати співчуття. Так, усі рівні, і гірко, але навіщо безпосередня участь? Бо усі бояться, просто бояться, що будь-коли те саме може торкнутися і їх. І таким чином намагаються замилостити долю. Може,мої слова звучатимуть жорстоко, проте мені важко уявити її доньку, яка добре знає, як конкретно ці люди ставилися до її мами, а тепер прийшли і плачуть за нею? Виказати співчуття можна і по-іншому: написати листа, передати усно, але щоб настільки! Таке нещастя, що може бути гіршим за нього? Тож навіщо розбавляти ще й лицемірством? Це не театр, а особисте горе, ніхто цього не оцінить. Як можна дивитися в очі близькій людині померлої і при цьому не розуміти, що ти твориш помилку, робиш не краще, а навпаки, не рятуєшся, а опускаєшся нижче, не допомагаєш, а топиш?